facebook

Лист батька до сина, що сколихнув світ

У цій статті ви знайдете лист батька синові, який увійшов до історії. Ці рядки наповнені глибоким сенсом, мудрістю і любов’ю.

“Послухай, сину! Я промовляю ці слова в той час, коли ти спиш. Твоя маленька рука підкладена під щічку, а хвилясте біляве волосся злиплося на вологому лобі.


Я сам прокрався до твоєї кімнати. Кілька хвилин тому, коли я сидів у бібліотеці і читав газету, на мене найшла важка хвиля розкаяння. Я прийшов до твого ліжечка зі свідомістю своєї провини.

Ось про що я думав, сину. Я зірвав на тобі свій поганий настрій. Я вилаяв тебе, коли ти одягався до школи. Я насварив тебе, коли ти не почистив черевики. Я сварив тебе, коли ти кинув щось зі свого одягу на підлогу. За сніданком я теж до тебе чіплявся – ти вилив чай, ти жадібно ковтав їжу, ти поклав лікті на стіл, ти занадто густо намазав хліб маслом, а потім, коли ти відправився пограти, а я квапився на поїзд, ти посміхнувся, помахав мені рукою і крикнув: “До побачення, тату”!. Я ж нахмурив брови і відповідав: “Випрями плечі”!.

Потім, вкінці дня, все почалося знову. Йдучи дорогою додому, я помітив, як ти на колінах грав в кульки. На твоїх панчохах були діри. Я принизив тебе перед твоїми товаришами, змусивши йти додому попереду мене.

“Панчохи дорого коштують і якби ти повинен був би їх купувати за власні гроші, ти був би акуратнішим” – уяви тільки, сину, що це говорив твій батько.

Пам’ятаєш, як ти увійшов потім до бібліотеки, де я читав? Боязко, з болем в погляді. Коли я миттєвим поглянув на тебе поверх газети, роздратований тим, що мені завадили, ти в нерішучості зупинився біля дверей.

– Що ти хочеш? – різко запитав я.

Читайте також:  Завжди дивувалась їхньому способу життя, поки не дізналась правду

Ти нічого не відповів, але поривчасто кинувся до мене на коліна, обійняв за шию і поцілував. Твої ручки обійняли мене з любов’ю, яку Бог вклав в твоє серце, і яку навіть моє зневажливе відношення не змогло висушити.

Потім ти пішов від мене, босими ніжками тупаючи вгору по сходах. Так-от, синку, незабаром після цього газета вислизнула з моїх рук і мене опанував жахливий, нудотний страх. Що зі мною зробила звичка – звичка чіплятися, сваритися. Не можна сказати, що я не любив тебе. Річ у тому, що я занадто багато очікував від юності і міряв тебе міркою своїх власних років. У твоєму характері так багато прекрасного, доброго, щирого. Твоє маленьке серце таке ж велике, як світанок над далекими пагорбами. Це проявилося в твоєму стихійному пориві, коли ти кинувся до мене, щоб поцілувати мене перед сном. Ніщо інше не має сьогодні значення, сину.
Я прийшов до твого ліжечка в темряві і, присоромлений, став перед тобою на коліна. Це слабке спокутування. Я знаю, ти не зрозумів би цих речей, якби я сказав тобі їх, коли ти прокинешся.

Але завтра я буду справжнім батьком. Я дружитиму з тобою. Буду страждати, коли ти страждаєш і сміятися, коли ти смієшся. Я прикушу свого язика, коли з нього буде готове зірватися дратівливе слово.

Я постійно повторюватиму як заклинання: “Він тільки хлопчик. Маленький хлопчик”! Боюся, що я подумки бачив в тобі дорослого чоловіка. Проте зараз, коли я бачу тебе, синку, що стомлено зіщулився у своєму ліжечку, я розумію, що ти ще дитина. Ще учора ти був на руках своєї матері і голівка твоя лежала у неї на плечі.

Я вимагав багато чого. Занадто багато чого”.

Джерело.



Категорії: