“Син Роналду навчається у моїй школі – дитина як дитина”: українець у Ювентусі – юного форварда розшукала легенда клубу
Юний львів’янин має всі можливості, щоб стати майбутньою зіркою туринського суперклубу.
Зізнаюся чесно: для мене головним клубом Італії завжди був Ювентус. Навіть у часи виступів Андрія Шевченка за Мілан. Тому поява в складі “Старої синьйори” українського футболіста, нехай і в юнацькій команді, аж ніяк не могла пройти повз мене.
Про Андрія Фірмана я вперше дізнався рік тому. Останні два місяці активно шукав можливостей зв’язку. Перепробував безліч варіантів, аж поки на допомогу прийшов ще один українець в Італії – Юрій Лещинський.
Виявилося, що Андрій Фірман – дуже сором’язливий, приємний хлопець, який вірить у власні мрії. Не менш хороше враження справляє його мати – пані Наталія Савка, яка допомагає своєму синові рухатися до футбольних вершин. Саме з нею ми й розпочали розмову.
“Нам телефонували з Аталанти, Болоньї, Парми, Сассуоло…”
– Пані Наталіє, як ви опинилися в Італії?
– Я сюди приїхала 8 років тому. Так склалися життєві обставини, потрібно було щось змінювати в житті.
– Як відбувалося становлення Андрія у футболі?
– Андрій залишився в Україні, жив із моїми батьками у Львові, а також у військовому містечку Липники. Коли я поїхала, синові було тільки 6 років. Пішов до школи у Львові, а у 8 років почав займатися в школі Карпат. Пробув там 3 роки. Добре, що дідусь та батько Андрія – Іван Фірман – займалися сином.
Почали говорити, що в Андрія є футбольні таланти. Зрозуміло, що в Італії можливості для розвитку молодих футболістів більші, тому я почала займатися оформленням документів і з часом забрала сина до себе. Батько Андрія якраз дав дозвіл на переїзд сина. У червні 2016 року він уже був тут, зі мною. Першого вересня того ж року пішов у звичну італійську школу в Чезенатіко.
“Він хоче грати за Україну”. Мілан виховує українця, якого називають “другим Шевченком” – ми ризикуємо його втратити
Перед цим пробув 2 місяці у дитячому таборі з футбольним напрямком. Там його помітив Массімо Боніні, який свого часу грав за Ювентус (видатний хавбек “Старої синьйори” 80-х, а також Чезени, Болоньї і… збірної Сан-Марино, – Футбол 24). Зараз працює тренером однієї із юнацьких команд. Він виявив бажання поспілкуватися зі мною. Сказав, що мій син вирізняється з-поміж інших дітей, має футбольні таланти. Пояснив, що в Італії дуже розвинута система скаутингу молодих футболістів, будуть пропозиції. Але не потрібно поспішати.
Тож Андрій розпочав займатися футболом у звичайній секції міста Чезенатіко, де він пограв один рік. Після цього мені зателефонували з Чезени. Були певні побоювання, бо тут він міг велосипедом їздити на тренування, а там – значно більша відстань. Ми спільно вирішили прийняти новий виклик. У Чезені Андрій займався 2 роки.
У перший рік довелося важко. Були і сльози, і що завгодно. Але невдовзі син став одним із найкращих молодих гравців у цій команді. Почали мені телефонувати з Аталанти. У Бергамо дуже сильна футбольна академія. Але ми вирішили відмовити, бо це дуже далеко від нашого дому. Наступними зателефонували з Болоньї. Але знайомі відрадили від переходу в цей клуб. Там були свої нюанси, які нас не влаштовували.
Парма, СПАЛ… Але то такий же рівень, як і Чезена. Подзвонили нам із Сассуоло. Ми поїхали туди. Все сподобалося – школа, умови для футболу. На 90 відсотків ми були впевнені, що залишимося в цьому клубі. Але в останній момент надійшов дзвінок із Ювентуса. Я була на боці Сассуоло, бо це всього лише 150 кілометрів від нашого дому, хороші умови, директор школи мешкає поряд. Але Андрій, як футболіст, обрав собі Ювентус. Каже, що не може втратити таку можливість.
– Яка відстань від вашого дому до Турина?
– 450 кілометрів.
– Які умови перебування в системі Ювентуса?
– Вони живуть у комплексі, де є їдальня, зал, басейн, поряд – школа. Ліцей світового рівня із математичним напрямом та вивченням англійської мови. Тут можуть навчатися і звичайні діти, проте це коштує 17 тисяч євро на рік. Після навчання автобус забирає дітей у тренувальний центр Ювентуса. Там є 10 полів, всі можливості для футболу. Після тренувань повертаються автобусом у комплекс, де мешкають.
– Минулого сезону Ювентус грав у Юнацькій лізі УЄФА проти Динамо. Італійські колеги розповідали, що академія Ювентуса зараз розвивається чи не найбільше. Наскільки комфортні можливості для заняття футболом у вашого сина?
– Дитячі команди займаються у комплексі, який ще до минулого року використовувала перша команда. Зараз вона перейшла у новий комплекс. Відповідно, поля, медичне забезпечення, спортзали і тому подібне – на найвищому рівні.
– Чи сумнівалися ви, відправляючи сина у такий великий клуб? Можливо, варто було спробувати в командах, які більше довіряють молодим гравцям?
– Були певні сумніви. Я сама у 28 років приїхала в Італію і мені бракувало батьків, родини. Звичайно, що вдома можна малювати собі одну картину, але коли ти опинишся один, в далекому місці, то це непросто для кожного. Особливо для 14-річного хлопчика. Але Ювентус переміг. Умови для тренування та можливості для росту у Турині – вищі та кращі, звичайно.
– Наскільки ретельно ви спостерігаєте за кар’єрою сина?
– За кожної можливості намагаюся відвідувати матчі або дивитися їх в інтернеті. Якщо Андрій грає на відстані 200-300 кілометрів від дому, то я їду дивитися. На більші відстані мені виїжджати складніше, бо маю роботу також у вихідні дні. Є група у соціальних мережах, де батьки футболістів спілкуються між собою, діляться фото, відео, враженнями від матчів. Кожного разу хтось із батьків буває на грі. Щодня я зідзвонююся із сином, ми обговорюємо кожен крок.
– Так. Коли грав тут, у Чезенатіко, то почувався своїм. Вчора приїхав додому, відразу пішов до друзів. У Ювентусі не так – там кожен бореться за своє місце під сонцем.
– Чи є в Італії обмеження щодо молодих футболістів, які не мають місцевого громадянства?
– Маю довідку на проживання, яку автоматично отримав і Андрій. Матиму право зробити запит на отримання італійського громадянства, коли проживу тут 10 років. Залишилося ще 3 роки.
Він зацікавив Дієго Сімеоне: українець став капітаном аргентинської команди і мріє про збірну України Він зацікавив Дієго Сімеоне: українець став капітаном аргентинської команди і мріє про збірну України
Або ж можна вийти заміж за італійця. Якщо син на той час ще буде неповнолітнім, то отримає громадянство автоматично. Поки я не дуже впевнена, що мені потрібно щось змінювати. Син каже, що йому завжди була ближчою Україна. Мріє грати саме за свою історичну Батьківщину.
– Чи ділить Андрій із вами радість після вдалих та не дуже вдалих своїх матчів?
– Ми з ним на зв’язку кожного для. Він завжди перший мені телефонує та розповідає про свої емоції. З першого слова розумію, який у нього настрій. Завжди підтримую сина. Для мене головне, щоб він був здоровий, а все інше додасться.
– Наскільки ви впевнені у тому, що з Андрія виросте футболіст високого рівня?
– Як кожна мама, вірю у свого сина. Потрібно працювати та вірити у власні сили. При переході у Ювентус на одне місце претендували 10 хлопчаків із різних країн світу, але обрали тільки Андрія. Десь спершу не все вдається. Йде процес притирки. Але хто сказав, що буде легко? Потрібно проявляти характер і прагнути до своїх мрій.
– Андрій – ваш єдиний син. Наскільки важко було з ним розлучатися?
– Було дуже складно. Але я цього не могла показати. Завжди підтримую свою дитину. Андрію потрібна сильна мама. Він не просто грає у футбол – він цим живе. Не підтримати сина в такій ситуації я просто не могла.
– Чим ви займаєтеся в Італії?
– Я працюю продавцем у парфумерній крамниці. Окрім того, у рибному ресторані по п’ятницях та суботах. У мене тут є четверо маминих сестер, тож я сюди їхала, маючи певну підтримку. Спочатку хотіла заробити на житло, відволіктися від особистих проблем. Але коли батько Андрія дозволив забрати його в Італію, почала пов’язувати своє життя з цією країною.
– Українських гравців у клубах, рівня Ювентуса, не так багато. До вас ще не зверталися з УАФ?
– Наразі жодних контактів не було.
До нашої розмови долучається Андрій Фірман.
“Подавав м’ячі на матчах із Міланом і Локомотивом”
– Андрію, на якій позиції ти виступаєш?
– Я граю в лінії атаки. Центральний нападник, або на фланзі. Намагаюся бути корисним на кожній позиції.
– Яка робоча нога?
– Права.
– Розкажи про власні сильні сторони.
– Звичайно, що про себе не дуже хочеться розповідати. Краще нехай оцінюють інші, але що ж – спробую. Я маю хорошу швидкість. Якщо команді не вдається вийти через пас із оборони, то захисники довгими передачами знаходять мене. Я вмію чіплятися за м’яч, обігрувати суперників або втекти від них. Намагаюся виконувати багато чорнової роботи. Гарно граю головою. Вдаються гострі флангові передачі.
– За якою схемою працює академія Ювентуса? Це єдина схема, чи у кожній команді – інша?
– Наш тренер обирає 4-3-1-2, а тренер на рік старшої команди, U-16, 4-4-2. Потрібно пристосовуватися до кожної із вимог.
– Ти займався у системі Карпат. В Італії працюєш вже з другим клубом. Чим відрізняється підготовка молодих гравців в обох країнах?
– Рівнем тренувань – у першу чергу. Це порівнювати дуже просто. В Італії кажуть, як правильно робити, якщо ти помиляєшся. Можеш 15 хвилин виконувати окрему вправу, щоб вона тобі вдавалася. А в Україні спочатку вкажуть на помилки, а потім їх просто не помічають.
“Після Чілаверта є нові лідери”. У Парагваї грає український універсал із польським паспортом – історія Себастьяна Лужка “Після Чілаверта є нові лідери”. У Парагваї грає український універсал із польським паспортом – історія Себастьяна Лужка
Інфраструктура зовсім інша. Немає проблем з амуніцією. Багато уваги приділяється тактичній підготовці гравців. Детально розбираємо з тренером кожну гру, готуємося до нових матчів.
– Хто із сучасних футболістів тобі подобається найбільше?
– Харрі Кейн та Роберт Лєвандовскі.
– У системі Ювентуса займається Микита Власенко, який народився у Донецьку. Після певного періоду у Швейцарії він опинився в Турині. Ви знайомі?
– Так. Ми інколи розмовляємо, коли йому бракує української. Свого часу я його запитував, як йому в команді. Відповів, що на початку було важко, бо не знав мови, а потім вже звик до всього.
– У яких турнірах бере участь твоя команда?
– Чемпіонат Італії U-15 поділений на три групи. Група А – команди із заходу. Група В – команди зі сходу. Група С – команди з півдня. Кожна частина країни має свою дитячу лігу.
– Скільки у Ювентусі команд твого віку?
– Минулого року було дві команди. Одна сильніша, інша – слабша. Але вже в цьому сезоні із них зробили одну. Слабших гравців відпустили до інших команд.
– На якому ти рахунку в команді? Є стабільна ігрова практика?
– Травма залишила мене поза грою на 2 місяці. Зараз зіграв тільки 4 матчі: три з них – в основі, у четвертому відіграв 75 хвилин.
– Чи відчуваєш довіру тренера?
– Тут футбол так побудований, що тренер довіряє всім. Він дуже скрупульозно пояснює всі деталі.
– За українським футболом стежиш?
– Звичайно. Вболіваю за Карпати, попри їхнє місце у турнірній таблиці. Серед друзів хвалюся тим, що збірна України змогла вийти із такої складної групи, посівши перше місце і випередивши зіркову Португалію.
– Чи багато уваги італійські медіа приділяють Андрієві Шевченку, особливо після тріумфу зі збірною?
– Про нього багато пишуть та говорять. Особливо після того, як збірна посіла перше місце у групі. Були задоволені тим, що колишня зірка італійського футболу стала сильним тренером.
– Влітку збірна України виграла молодіжний Кубок світу в Польщі. Ти слідкував за цим турніром?
– Безперечно. У півфіналі обіграли Італію.
– Якщо у майбутньому тебе покличуть юнацькі збірні України, готовий прийняти такий виклик?
– Якщо буде вибір між Італією та Україною, то, звичайно, я оберу останню. Україна – це моя Батьківщина. Я тут народився.
– Чи переглядаєш ігри українських команд у єврокубках?
– По ситуації, якщо це ніяк не перетинається із тренувальним процесом. Бачив матч Шахтаря проти Динамо Загреб у Харкові. У курсі справ київського Динамо в Лізі Європи.
– Які твої симпатії у європейському футболі?
– Звичайно, що Ювентус для мене – головна команда. У закордонному футболі – Ліверпуль.
– У системі Ювентуса навчається навіть син Кріштіану Роналду. Чи довелося з ним перетнутися?
– Грати з ним не міг, бо у нас різний вік. Він навчається у тій самій школі, що і я. На перерві копає м’яча зі своїми друзями на маленькому полі. Дитина як дитина.
– Комунікація з першою командою Ювентуса вже є?
– Вже два рази подавав м’ячі на матчах першої команди. Спочатку у грі чемпіонату проти Мілана, а потім у Лізі чемпіонів проти Локомотива. Звичайно, це незабутні враження та особлива атмосфера.
– Як часто буваєш в Україні?
– Попереднього разу – у 2017 році. Взимку проходив перегляд у Ювентусі. Влітку мав екзамени у школі. Часто вирватися не вдається. Але у Львові живуть дідусь та бабуся, мій батько, за якими я дуже скучаю. Постійно з ними на зв’язку. Хочеться бачити їх якомога частіше.