Прошу Вас пане Зеленський! Жінка емоційно звернулась до президента. Лежала на брудній підлозі в лікарні

Наталія Балик, мама 15-річного Назара Балика із села В’язівне Любешівського району, котрий помер в Індії 13 червня 2019 року, так і не дочекавшись пересадки серця, розповіла всю правду про індійську медицину, аби трансплантацію проводили в Україні і не відправляли українців на вірну смерть за кордон.

«Я мама, яка втратила сина Назарчика у Індії. Хочу звернутися до мам, які збираються везти своє дитя на трансплантацію в цю країну. Сидячи дома в Україні, коли мені МОЗ виділив 95 тисяч доларів США, я подумала, що звершилось диво і мій син буде жити. І ось 14.06. 2018 року ми прилетіли в Індію в місто Ченнай, госпіталь «Фортіс Малар». Там у сина щодня брали багато крові на різні аналізи. 19.06.2018 року нас поставили на чергу в кардіологічний центр і відправили в готель пити таблетки і носити 11 місяців крапельницю. Періодично ми самі приходили в госпіталь і здавали аналізи. Якщо сину ставало гірше, нас клали в лікарню і підліковували. Я думала, що за такі гроші нас постійно буде спостерігати якийсь лікар кардіолог. Помилилась. Якщо ти сам про себе не нагадаєш, про тебе просто забувають. Ніхто навіть не зміряє тиск. Назар усі 11 місяців був у важкому, але стабільному, стані. Нам обіцяли все зробити в першу чергу. Але насправді ніякої черги там немає, бо свої там перш за все, а іноземці чекають невідомо скільки. 10 січня 2019 року я точно знаю, що кардіологічний центр виділив донорське серце моєму сину. Він тоді лежав у реанімації. Але серце чомусь віддали індусу і провели трансплантацію йому. Якби це серце пересадили моєму сину, зараз він був би живий. А так через 11 місяців нашого перебування в Індії, 18.05. 2019 року у Назара сталася зупинка серця. Лікарі завели йому його. Але через 27 днів мого сина не стало», – розповідає крізь сльози згорьована жінка.

Читайте також:  Рева "напрацював" собі майже на 11 мінімальних пенсій, непогано так...


Наталія Балик додає, що Назару потрібне було тимчасове штучне серце, але грошей у неї вже не було. Жінка зверталася в МОЗ України за додатковими коштами, але їй відповіли, що потрібно приїхати і зібрати новий пакет документів. Наталія обурюється: як вона мала лишити дитину при смерті і їхати? Назар помер 13.06.2019 року в реанімації.

Усі ці 27 днів мама була біля нього. Вночі спала на підлозі біля його ліжка.

«Хочу дещо розповісти про жахіття індійської реанімації. Усюди бруд. Пацієнти в реанімації відділені один від одного простими шторами. Медперсонал цілими днями п’є каву з печивом, їсть рис з різними соусами руками. Я була в шоці, це ж звичайна їдальня, а не реанімація. Ми з сином пройшли багато медзакладів, але такого жаху я не бачила ніде. Повірте, навіть у людей після трансплантації там зовсім малі шанси вижити, часто вони помирають від інфекції, знаходячись у такій антисанітарії, – додає Наталія.

Жінка у розпачі, вона не розуміє, для чого потрібно було стільки часу поневірятися за кордоном, з таким успіхом померти можна і вдома. А ще їй довелося пройти сім кіл пекла, аби доправити тіло сина додому. І їй це вдалося лише на 10-й день.

«Люди добрі, почуйте мене. Дітей рятувати потрібно. Але чи варто рік страждати у цій Індії, де ти просто біоматеріал? Вижив – добре, ні – ще краще. Як мені розповів перекладач, у випадку смерті, в МОЗ України повертають усі виділені гроші. І ще – всі гарні відгуки про “Фортіс Малар”, знайте, там примушують це писати, інакше – матимеш проблеми в аеропорту при поверненні додому. У нашій країні є талановиті лікарі, невже так важко це зробити в нас? Прошу президента Зеленського в пам’ять про мого сина Назара зробити трансплантації реальними в Україні. Єдиного сина я не поверну ніколи», – завершує своє звернення жінка.