Імітація перемоги: Чи зможуть автографи Путіна та Меркель зупинити обстріли на Донбасі
Спроба президента Зеленського отримати під черговою угодою про припинення вогню автографи Макрона, Меркель та Путіна є спробою зімітувати виконання своїх обіцянок перед українськими виборцями. Але з точки зору міжнародного права ця спроба є безглуздою, і до завершення конфлікту на Донбасі вона не приведе.
Про хтозна котре за рахунком “всеохопне припинення вогню”, узгоджене позавчора мінською ТКГ, Depo вже писало. Той документ, маючи всі шанси повторити долю двох десятків своїх попередників, крапку в існування яких снаряди та міни сепаратистів ставили за лічені дні, все-таки є новим і унікальним. Хоча б тому, що створює специфічні дипломатичні передумови, завдяки яким українських військових тепер можна буде звинувачувати за проведення розвідувальних місій, використання будь-яких засобів спостереження, а також за вогневу відповідь на атаки сепаратистів.
Вочевидь, відчуваючи, що громадяни України якось не дуже повірили в успішність нової угоди, в Офісі президента вирішили додати їй ваги. І оскільки забезпечити фактичне виконання домовленості Київ не в силах, то вирішено було збільшити “дипломатичний престиж” того клаптя паперу, на якому нова угода буде зафіксована.
Тому вчора над вечір президент України Володимир Зеленський зробив заяву про те, що угода про “повне та всеосяжне припинення вогню” має бути підписана лідерами країн Нормандської четвірки. Що, на думку Зеленського, “підвищить її статус” та збільшить шанси на дотримання досягнутих домовленостей.
“Цей документ зараз очікує підписання всіх сторін Нормандської групи. Вірю в те, що всі сторони – Україна, Франція, Німеччина та РФ – підпишуть, і з 27 числа, вірю, що може настати мить, коли буде стале припинення вогню”, – заявив Зеленський журналістам, стоячи біля КПВВ “Станиця Луганська”.
Подібні миротворчі зусилля, можливо, оцінять політичні симпатики Зеленського та його партії. Але намагання чинного президента України отримати автографи лідерів “Нормандської четвірки” під новою угодою з точки зору міжнародного права виглядає доволі дивно. Оскільки, за винятком президентів Зеленського та Путіна, жоден із підписантів не є безпосереднім учасником конфлікту. Більше того, російський президент, беручи участь в конфлікті, відмовляється визнавати свою у ньому роль.
Тоді що в такому випадку гарантуватимуть підписи Макрона та Меркель? Що вони бачили підписаний екземпляр цієї угоди? Так у факті її укладення ніби ніхто й не сумнівається. Що вони гарантують її виконання? Так в “Л-ДНР” ніби поки не виконують прямих розпоряджень з Берліна чи Парижа. Що вони відправлять Іноземний легіон та спецпідрозділи Бундесверу знищувати тих, хто порушує “тишу”? Не з нашим щастям.
Простіше кажучи, Зеленський хоче отримати підписи європейських лідерів в якості якогось своєрідного “бек-вокалу” до сумнівного документу, створеного його політичною командою в співпраці з бюрократами з ОБСЄ. І це йому навряд чи вдасться. Оскільки Меркель і тоді ще Олланд не поставили своїх підписів навіть під Мінськими угодами – ані під “Мінським протоколом” від 5 вересня 2014 року, ані під меморандумом про виконання протоколу, прийнятому за два тижні по тому, ані під “Комплексом заходів щодо виконання протоколу” від 12 лютого 2015 року. Просто тому, що вони не є учасниками цього конфлікту. А підпис – це річ, яка до чогось зобов’язує. Натомість лідери європейських країн беруть на себе роль “волонтерів-миротворців” – і підписувати якийсь “контракт” на цю діяльність не збираються.
Тоді в чому суть всієї історії з підписами європейських лідерів під черговим припиненням вогню? Здається, йдеться про нехитрий політичний трюк, спрямований радше на українську аудиторію, ніж на реальне розв’язання конфлікту. В разі, якщо Макрон та Меркель підпишуть документ (що малоймовірно) – Зеленський подасть це як власне зовнішньополітичне досягнення у справі зміцнення підтримки України європейськими лідерами.
Якщо ж із підписом не вийде – це буде подано електорату як свідчення незацікавленості лідерів ЄС у вирішенні конфлікту. І надалі може стати виправданням для слизьких єрмаківських компромісів за переговорним столом у Мінську. Отака от “він-він” стратегія від Банкової.
Ну, а той факт що Зеленський зі своєю пропозицією виглядає на міжнародній арені трохи дивно – так йому до цього не звикати. У тій же промові він, наприклад, заявив про те, що йому “потрібно розшифрувати кожен пункт Мінських угод”. А Маша Захарова з російського МЗС вже “поспівчувала президенту України” і пообіцяла “допомогти людині, яка не розуміє, що написано в угоді”. Так тепер виглядає наша зовнішня політика, нічого не поробиш.